Ну що ж, продовжуючи свої враження від київських ресторанів сьогодні розповім про "Закарпатську колибу". Знову ж таки рішення виникло спонтанно у мого коханого чоловіка, що мало свідчити про вдалий вибір.
Отже, поїхали.Третій день різдвяних свят… здавалося б мало всього бути вдосталь вдома, ще й самі недавно повернулися із рідної мені Тернопільщини, де добре знають толк, у всяких різдвяних смаколиках, шинках, ковбасах, кишках (кров’янках), голубцях, смаженині та печені, а також у всяких паляничках (тістечках), перекладанцях (щось на кшталт тортиків), у такій смакоті як кутя (обрядова їжа Святвечора). Закарпатська кухня до певної міри передбачала щось подібне. Та це "щось подібне" переважило усі мої сподівання.
По-перше, приємний новорічно-різдвяний інтер’єр, що мав би нагадувати гостям схили Карпатських гір, швидкоплинну Тису, затишні гуцульські колиби, самих гуцулів в національному одязі...
Ввічливі офіціанти (ніяких офіціанток). Але б я була не я, якби у ту закарпатську бочку меду не добавила ложки дьогтю. А де власне закарпатська музика, яка б так влучно доповнювала усе вище наведене. Та на жаль...
А тепер до найцікавішого та найсмачнішого – меню. Не стану писати про все, бо я всього не пробувала, але так як нас було двоє то спробувати таки щось вдалося. Ми вирішили, що замовлятимемо лише закарпатські страви, і те чого не смакували раніше, а спробували ми вже багато що. Салатів не замовляли, бо там посеред "цезарів", "айсбергів" та інших нарізок не було чути нічого незвичного нашим вухам, а тому почали гортати сторінки далі... І ось, нарешті натрапили на перші гарячі страви (я вирішила, що після святкових вечерь, це буде саме те) : бограч (для коханого) та боб-левеш (для мене). А потім понеслося – рокот-крумплі у горщику, паланчіти з маком та шоколадом (для нього) та гомбовці з чорносливом та горіхами і фірмовий десерт (для неї). Щодо напоїв може Вас розчаруємо, але пили узвар із сухофруктів, бо принципово не вживаємо ресторанний алкоголь.
Смакота неймовірна, і таке ж захоплення від з’їденого було не лише у мене. Порції великі, свої не з’їдала до кінця, залишала місце для наступних, отже мій Андрійчик, спробував якщо порахувати – шість страв. Думаю, він не образився, бо він такі смаколики любить. Я не стану вдаватися в кулінарні подробиці, гадаю щось побідне у рецептурі витає у нетрях Інтернету. Мені дуже сподобався суп з тою дивною назвою боб-левеш з фасолькою та кавалком свинячого реберця. А ще дуже смачною була печення у горщиках, казали, що такого ще не їли, а ви як гадаєте, коли там так смачна домашня ковбаска, та крумплі, а то бараболька виявляється. А решта, ех не буду далі оповідати, може знайдете той ресторан тай самі спробуєте, чи була я права, чи ні. Вийшли звідти не лише смачно нагодовані, але й приємно вражені рахунком.
Отож, певно зайдемо ще, і не один раз. Це ми гарантуємо.
