А це трішки осені і мого гарного настрою після кави з круасаном:















Ну, і ось вона осінь. Парк Шевченка навпроти університету. У мене ж цього року "університетська осінь". 

Осінь і місяць ізраїльської вуличної кухні

Від сьогодні у кафе Aroma Espresso Bar, що на вул. Димитрова 5 стартував "Місяць вуличної ізраїльської кухні". Звісно, ні я , ні Андрій цього пропустити не змогли (а знайшов все такий Андрій, ну ласий він до фалафелів). Отже, вирушили ми собі пішки. Осінь все таки тепла гарна і сонечко після пасмурного ранку і ось воно. Раніше ми в Aroma Espresso Bar не були і це одразу нас видало, але офіціантка виявилася дуже ввічливою і нам допомогла дещо зорієнтуватися. Тож, коли спочатку ви можете самостійно взяти меню, ознайомитися з ним, а потім зробити замовлення. Пле ж ми прийшли їсти фалафель і смакувати ізраїльською їжею. До речі, одразу нагадую, щоб зрозуміти, щодо до чого, то власник цього закладу єврей, а тому і йдеться про кулінарні витівки однієї з країн Близького сходу. Ага, забула сказати, скуштувати "місячні страви"  можна лише з 12:00 до 16:00 год.
То що ж ми замовили, а потім дегустували і порівнювали, а нам повірте було з чим порівнювати і ми трошки на цьому знаємося. Тижні проведені в Єрусалимі, уже впродовж двох років надаремне не пішли. Отже, фалафель і піті, шніцель по Тель-Авівськи, хумус Яффо, чіабата, кава чорна (ой, смачна) і круасан (вкраплення європейськості).
Після того як Ви зробите замовлення у Вас запитають, як Вас звати. Це для, що Ви зможете вільно зайняти собі місце і чекати на замовлення. Вас покличуть у мікрофон і всі будуть знати як Вас звати (кумедно). Цитата із сайту:

"Обращение напрямую по имени создаёт особый уют и чувство значимости каждого посетителя" . 

І знову цитата їхня про них же:

"Наши конкурентные преимущества – свежесть, большие порции, здоровая и сбалансированная еда". 

Ну що ж спробуємо. Ну що довго не розписувати, прочитати про них можна тут: http://aromacafe.com.ua/aroma-global/Israel.html.
.А тепер дегустація: фалафель для Андрія, а він на цьому профі, навіть не буду рахувати, скільки він їх з'їв у Єрусалимі, і які тільки не перепробував. Мене не запитуйте. Ну не люблю я цю штуку. але спробувати маленький шматочок спробувала. Ну так, нічого (по секрету навіть смачніше), але напевно він тут у Києві все таки має присмак та вплив Європи. Ще для нього був хумус (я тільки знову спробувала, ага Андрій більше і не дозволить). Знову ж таки більш ніжніший і він мені сподобався. У мене був шніцель (ну не свиний же) подавався із овочами і соусами.  А на десерт кава і круасан (моє!). Але я не жадібна, я поділилася,  бо врешті просто б весь не з'їла, хоч і свіженький і страшно смачнющий. А зараз декілька фото із Aroma Espresso Bar:

УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСІНЬ

Цього року осінь на диво мила, тепла, сонячна і така-така казкова. Хочеться гуляти парком, лісом, та грець з ним, хай і містом, і хай і таким великим гамірним, не здатним уже на почуття, через ту брутальність безликих багатоповерхівок, які з'являються нізвідки. У Києві зникає затишок, і щороку все більше. У ньому ти вже не можеш відчути себе спокійним... Але я знаю одне місце.. Незважаючи ні нащо, я люблю ходити в університет, де й працюю. Певно університет та його факультети з бібліотекою, розкинуті поруч, своєю величністю ще втримують той міський спокій. І каштани, які ростуть поруч вкоріненні у Київ, який мені не відомий, але це вони мають пам'ятати  знаменитий київський вальс, адже це про них, це вони сотнями свічок у травні запалюють вулиці вічного міста. Німі свідки історії. І перед очима зараз фотографії його студентів і викладачів університету далеких 50-х, вони усміхнені, грайливі, сповнені мрій на майбутнє. І та ж сонячна осінь. А тепер і ми ті ж самі студенти і викладачі з тими ж м'якими сонячно-осінніми усмішками, зі своїми планами на щасливе майбутнє спішимо зберегти пам'ять про "золоту осінь"  2014 р. Це найкраща осінь у моєму житті, "осінь університетська". Багато роботи, багато проектів, а тому усе "осіннє життя" тут у стінах, яким цієї осені виповнилося 180 років. І я пишаюся, що трішки долучилася до ювілею мого університету, принісши йому у дарунок свою працю, працю історика. А що я можу йому дати як тільки не зберегти його для прийдешніх, як віднайти не згубити і тих, хто стояв біля витоків і хто є зараз. Цьогоріч університет може пишатися. Його достойні учні, як і ті усміхнені  з 50-х років, написали його нову історію та увічнили професорів університету.  Тож маємо тепер два  товстелезні фоліанти. Ну я там там теж трішки. 

Але я скромно промовчу, бо хочу поділитися частинкою свого світу, своєю "універистетською осінню"

.